Що робити, коли тебе цькують?

Чи варто обговорювати проблему з дорослими? І як поводити себе з агресором, агресоркою чи агресорами?

Булінг, або ж цькування, завжди був гострою темою, але останнім часом це явище набуло особливого резонансу. Термін «булінг» став популярним на початку 90-х років, після публікації статті скандинавського вченого Дана Ольвеуса. Власне, булінгом називають навмисну систематичну поведінка, що включає агресивне переслідування одного з членів колективу з боку іншого члена колективу, інакше кажучи — це просто «травля».

Згідно зі статистикою, хлопці більше піддаються прямому булінгу, який проявляється у формі фізичного насильства — коли обзивають, дражнять, б’ють або псують речі. Про дівчат частіше розпускають плітки, їх бойкотують, уникають або маніпулюють дружбою.

Коли ми говоримо про булінг, то можемо виокремити три сторони: агресор, жертва та спостерігачі.

Попри усталену думку, жертвами булінгу не завжди є «слабкі» особистості з низькою самооцінкою. Яскравий приклад — Крістіан Бейл, над яким почали знущатися в школі після того, як він став відомим, Блейк Лайвлі, Тейлор Свіфт… Таких прикладів безліч.

Але ось у чому парадокс — ми можемо страждати від цькувань чи пліток, але при нагоді самі стаємо тими, хто маніпулює чи ображає. Як так? Можливо, тому, що у підлітковому віці, коли ми лише починаємо шукати своє місце у світі, ми нерідко доволі жорстокі, а наше прагнення здаватися кращими, крутішими та яскравішими часом змушує нас іти на такі вчинки, якими складно пишатися.

Як поводитися жертві? Ігнорувати агресора — часом це працює, якщо в тобі потужний стержень. Агресор не отримує очікуваної реакції і може припинити це. При цьому важливо повідомити агресору свою точку зору — озвучити агресію, яка спрямована на тебе, наприклад: «Я розумію, що не подобаюся тобі, що ти не задоволений тим і тим, але по-іншому поводитися я не буду, б не можу, бо я така людина. Подобається тобі це чи ні, але я не змінюся, тож постарайся це прийняти». Якщо дитина не може цьому протистояти, то обов’язково потрібно звернутися до дорослих.

Отож, якщо в тебе є група підтримки — це вже перемога. Нехай навіть вас буде невеличка кількість, нехай це будуть батьки — це повинні бути твої однодумці, люди, які в тебе вірять і підтримують, які можуть за тебе заступитися. Люди, яким можна виговоритися і які залишаться з тобою до кінця, навіть якщо справи кепські.
        І запам’ятай дві речі: що б не відбувалося — не втрачай упевненості у собі та пам’ятай, що ти унікальна та варта поваги особистість, що проблема не у тобі, а у середовищі, в якому ти опинився, і ти з цим впораєшся. А другий важливий момент — булери бояться розголошення, а це означає, що ти завжди можеш звернутися до шкільного психолога, соціального педагога, класного керівника, улюбленого вчителя за порадою або попросити допомоги в батьків.

І не потрібно соромитися, повір, у цьому немає нічого соромітного, не бійся про це говорити.